Вірш Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо», який став знаменитою українською піснею, перекладено чеченською мовою.

18 квiтня 2018

Перекладач – Тамара Заіндінівна Сангарієва (м. Київ), відповідальний секретар ВГО «Діаспора чеченського народу»; керівник студії з вивчення мови, культури і традицій чеченського народу; викладач чеченської мови; перекладач (зокрема, переклала Гімн України чеченською мовою).

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» за значну громадську діяльність, яка єднає народи (Україна, 2018).

Переклад організовано 14 квітня 2018 р. Сергієм Дзюбою, президентом Міжнародної літературно-мистецької Академії України.

Цим проектом (перекладами «Дивлюсь я на небо» багатьма мовами світу) опікуються нащадки Михайла Петренка та головний редактор газети «Культура і життя», публіцист і письменник Євген Букет.

Сергій Дзюба, як керівник Академії, організував для проекту переклади тринадцятьма мовами світу: англійською, іспанською, арабською, німецькою, чеською, румунською, удмуртською, татарською, туркменською, грузинською, казахською, верхньолужицькою та чеченською. І ця робота триває!

Отже, вірш українця Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» в перекладі чеченською мовою.

Хьоьжу со стигала…

Стигале хьоьжу со ойлане вахана:

Делар-кха со леча, амма тIемавалац со,

ХIай Дела массо а хIуманан ду доза …

Со-м тIемаш даржийна вер вара тIема.

Кхечу махкашка, мархашна тIиехьа,

Рицкъа лаха, ерзо сайн чевнаш,

Малхе а, седе а ирс сайна деха,

Церан серлонехь бицбан сайн бала.

Бераллехь дуьйна дуьнено хьастаза,

Лай хилла лелла со, ц1а доцу воI.

Рицкъана а хийра, нахана а хийра,

Цхьанна а ца деза шен доцу бер.

Баланийн марахь тевжу со набарна,

Халонца, баланца дахар а дацдо,

Ткъа дахарехь хир дац сан кхин гIолехь рицкъ –

Стигланаш, марханаш хир ду сан цIа.

Нагахь цу баланаш вахь со иеша, –

Хьожур со стигала, хир суна гIоле.

Со буо хилар бац ницкъ сан дицдан,

Йойла сан ойланаш лакха-ирах гена …

Делар сан аьрзунан тIемаш, ницкъ, собар,

Дуьтура дара латта, керлачу х1усаме гIур вар

Аьрзу хилла вер вара сийначу стигала,

КIайчу марханашкахь массарех а тиллалур вар!

Сайн баланех цхьана минотехь

СадоIура дар хьан хIусамехь …

Ткъа мичара, хьа олу, оьцура дар тIемаш –

Кху бIаьрхих а хервелла ваха,

Сийначу стигалахь аьрзонца тIома,

ГIийлачу сайн дахарех воккхавеш къаста?

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав.

Далеко за хмари, подальше од світу,

Шукать собі долі, на горе привіту,

І ласки у зірок, у сонця просить,

У світлі їх яснім все горе втопить.

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей:

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся з лихом, привіту не знаю

І гірко, і марно свій вік коротаю,

І в горі спізнав я, що тільки одна –

Далекеє небо – моя сторона.

І на світі гірко, як стане ще гірше, –

Я очі на небо, мені веселіше!

Я в думках забуду, що я сирота,

І думка далеко, високо літа.

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,

Я б землю покинув і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо польнув

І в хмарах навіки от світу втонув!

Милайло Петренко, 1841 рік