Четвер, 21 листопада 2024 р.

Культура

В XVI-XVIII ст. чеченці, особливо рівнинні, вже мали писемність. Вони користувалися арабською графікою і писали літературною мовою, так званою «книжковою тюркі», що поширена на Північному Кавказі, та являється мовою міжнаціонального спілкування.

До кінця XVIII ст. в епістолярному жанрі розширюється використання власне арабської мови. Треба відзначити, що листи чеченських громадських діячів, спрямовані російським властям, часом досягають літературних висот, там зустрічається накал пристрастей, живе мовлення, порівняння, образні обороти, гумор.

Самобытная форма чеченского литературного творчества — тептар (1907 год).

Широким було знайомство чеченців зі священним Кораном. Він рясно цитується у взаємному листуванні чеченських діячів, на нього робляться посилання, витягуються корисні судження політичного і морально-етичного характеру.

Разом з тим, ми не знаємо наявності в Чечні XVI-XVIII ст. справді наукових систематизованих знань. Не було по суті й наукової літератури. При цьому спостерігався стійкий інтерес західноєвропейських істориків і географів, як до Кавказу, взагалі, так і до Чечні, зокрема. Про горські народи писали італійські, німецькі, французькі та англійські автори епохи Відродження. Відомості про чеченські райони - «окуки» (Аух) і «мічкізи» (Нахч-Мохк) давали при європейських дворах російські посли. Багаті відомості про політичне становище нахських володінь і суспільств відклалися в статейних списках російських посольств XVI-XVII ст. в Грузії. Нарешті, в кінці XVII ст. голландський автор Микола Вітзен привів невелику довідку про чечено-інгушські суспільства у своїй географічній праці.

В XVIII ст. найбільший інтерес до Північного Кавказу і Чечні починають проявляти представники російської науки. Це були, як правило, німецькі вчені на російській службі - Готліб Шобер, Йоганн Гербер, Якоб Рейнегсс, академіки Йоганн Гюльденштедт, Фальк. Вони безпосередньо побували на території Чечні, а їхні праці були видані не тільки російською, а й німецькою мовами. В них містяться цінні відомості про історію, географію, господарство, культуру і традиції вайнахів XVIII ст.

Зокрема, багато звернень - «прокламацій» розсилалися з табору шейха Мансура до всіх гірських народів в 1785-1791 рр.

В XVIII ст. з'явилися і перші карти Північного Кавказу, складені російськими географами, на які були нанесені і нахскі аули. Чечню відвідують перші європейські художники, наприклад, Ян Потоцький, який залишив замальовки типів місцевих жителів.

В цілому духовна культура чеченців цього періоду розвивалася в руслі усної народної творчості, що відрізнялася багатством змісту, різноманітністю жанрів і художніх форм. Основне місце в чеченському фольклорі займали міфи (головним чином, нарт-орстхойські оповіді), героікоепічні пісні (іллі), ліричні пісні, казки, перекази, прислів'я та приказки.

Нарт-орстхойські епічні оповіді чеченців містили теми набігів, сутичок і змагань, благодаті, богоборства і загибелі нартів. Чеченська нартіада являє собою самобутню версію загальнокавказького нартського епосу і має нашарування різних епох. В цілому, нартський епос, що почав зароджуватися не пізніше I тис. до н. е., не зазнав серйозних змін і в епоху пізнього середньовіччя.

Чеченські казки розглянутого часу розпадалися на чарівні і побутові. У чарівних казках центральним героєм є бідний сирота, молодший брат, який вступає в боротьбу зі злими велетнями, з правителями і багатіями, і виходить переможцем. Найчастіше в казках діють хоробрі юнаки, які вчиняють тривалу подорож, поєднану з цілим рядом чарівних пригод. В цілому, наукові дані дозволяють стверджувати, що через казки та інші фольклорні жанри народ, який не має писемності, століттями передавав накопичений досвід світогляду, морально-етичні правила і в притчеподібній формі виховував в людях соціальність, уміння знаходити вихід в будь-якій ситуації, стверджував перемогу добра над злом.

Особливої ​​уваги заслуговують героїко-епічні іллі (пісні) чеченців, сформовані як жанр саме в XVI-XVIII ст. - в період росту і утвердження національної самосвідомості чеченського народу.

Питання розвитку та змісту жанру іллі найбільш досліджені в працях чеченського фольклориста І. Б. Мунаєва, концепції якого ми і дотримуємося.

В іллі чеченці проголошували свої естетичні та етичні принципи, засновані на досвіді історії, на традиційних моральних цінностях. За змістом і спрямованністю іллі розпадаються на наступні цикли: патріотичні пісні (конфлікт народного героя з поневолювачами); пісні соціального звучання (коли конфлікт йде між членами одного суспільства); іллі про військові походи і набіги; іллі, присвячені дружбі (як правило, з представниками інших народів) і любові. Головним героєм всіх іллі завжди є «к'ант» - молодець, вітязь, зразок моральних якостей.

Героєм є також першопроходець, який виводить людей з гір, він рубає на деревах межові позначки, ставить прикордонні камені, годує вдів і сиріт, захищає нове село від ворожих набігів. Один з таких першопрохідців («Пісня про Гіхо, сина Гіхі») прямо заявляє іноплемінному князю: «Ти з Чечнею тепер не жартуй, нині Чечня тебе не боїться!»

Від простого захисту своїх селищ епічні герої переходять незабаром до далеких набігів на неприятелів та інших багатіїв, які живуть далеко за Тереком. Повернувшись зі здобиччю, обов'язково взятою в бою, а тільки такий видобуток вважався «білим, чистим», молодець розподіляє його між сірими і убогими.

Орієнтація на достовірність зображення подій в іллі часто буває рельєфною. Так, в ряді пісень про боротьбу з ворогами («Іллі про Сурхо і князя Мусосте» та ін.) отримують фольклорне осмислення події XVI-XVII ст. в прикордонних районах Чечні.

Боротьба чеченців проти наступу царської Росії дала нове ідейно-тематичне спрямування жанру іллі. Образ молодця і воїтеля з багатіями трансформується в образ борця з іноземною експансією, а його ворогами вже починають виступати не місцеві багатії, а царські генерали, полковники, «строкатий» офіцер, «хвостатий» солдат, «полуцар». У ранніх іллі вони, як і князі, зображуються звичайними викрадачами сільського табуна або відомої красуні, яку хочуть зробити своєю дружиною проти її волі. Відповідно до цього, старі мотиви молодецтва в набігах і боях за наречену починають служити ідеї визвольної боротьби героїв за свободу.

Героїчні іллі оспівують мужність, хоробрість, дружбу, вірність слову, моральну чистоту, скромність, ввічливість, повагу героя до жінки. Іллі сповнені ненависті до гнобителів, з якого б середовища вони не походили.

Пісні ніколи не ображають національних почуттів сусідніх чеченцям народів. Більше того, майже в кожній з них поряд з чеченськими героями діють кумики, калмики, аварці, росіяни, кабардинці, грузини, осетини та ін. Навіть в тих випадках, коли ворогами пісенних героїв є кабардинські, грузинські, кумицькі, калмицькі і тарковські князі, царські генерали - країни, в яких вони живуть, іменуються шанобливо: «Мати-Росія», «Мати-Кабарда», «Мати-Грузія», «Мать-Таркі», «Мати-Дагестан».

В іллі чітко відбився народний погляд на багатство, родовитість: у жодній з них мірилом цінності героя не стають його економічна могутність або приналежність до сильного роду. При виникненні антагонізму між героєм, який хизується своїм багатством і родовитістю, і бідним, знедоленим юнаком, народні симпатії завжди на боці останнього.

Високо цінуються в піснях героїзм і моральна чистота героя, коли вони суспільно необхідні, а саме: при захисті від ворогів або нападі на них, при наданні військової або економічної допомоги нужденному у ній члену суспільства. В іллі ніколи не оспівуються герої, для яких війна - тільки засіб особистого збагачення і т. д.

Лейтмотив епосу іллі - гімн людському розуму, що запобігає ворожнечу між людьми, приносить їм рівноправність і свободу, реалізує прагнення чеченського народу жити в мирі та дружбі з іншими народами.

Слід зазначити, що складні по виконанню героікоепічні пісні-іллі викликали появу професійних «ілланчі», що жили за рахунок виконання пісень і передавали тексти від батька до сина. Їх треба відрізняти від «пондарчі», також професійних музикантів, але виконували танцювальні, ліричні мелодії («ладуг! йіш») і жартівливі пісні («забарен йіш»).

Заслуговує на увагу також обрядовий фольклор чеченців, що за своїм призначенням і функцією представляє собою дві великі групи жанрів творів народної творчості: жанри, обслуговуючі календарні обряди; і жанри, що стосуються сімейно-побутових обрядів і свят. Окремим жанром можна виділити ліричні пісні («йіш») величезної емоційної та художньої сили.

Вийшов за п'ятнадцять (Пхийтара ваьлла)

У давнину у чеченців існувало кілька вікових ступенів, що визначають етапи формування зрілого віку у дитини: до 7 років - «бер» («дитина»), з 7 до 15 - «жима стаг, кхиазхо» («молода людина, підліток») і з 15 років - «стаг» («чоловік»).

"Хьайн к1ант ворх1 шо кхачч1алц хьаста, ворх1ера пхийта шо кхаччалц ваца ве, пхийта шо кхаьчча накъост ве" - («Свого сина до 7 років песть, з 7 до 15 привчай.

Щорічно проводився і спеціальний обряд посвячення в чоловіки (свого роду іспити). Перед присвятою юнаки повинні були пройти цілий ряд випробувань (ігри, скачки, джигітування, виявлений знань звичаїв і традицій народу та інші навички, і т.д.), які допомагали визначити якості претендента на право носіння імені чоловіка: розум, сміливість, силу і спритність , пильність очей і т.п.

До цих іспитів юнаки готувалися цілий рік. Особи, які пройшли всі випробування з гідністю, в святковій обстановці отримували ім'я чоловіка. Ті ж, хто не витримав, готувалися до іспиту вже в наступному році. Тому, хто тричі не долав випробування, прилюдно присвоювалося звання "лінивця" і він, як правило, не користувався повагою в односельців.

Існував також звичай, за яким 15-16-річний чеченець, який витримав іспити з честю, йшов з подарунками до свого дядька по материнській лінії і той обдаровував його конем, після чого юнак вважався подорослішим в повній мірі і справжнім джигітом.

Очевидно, даний віковий ценз (15 років), лише після досягнення якого юнак мав право приймати самостійне рішення і діяти на власний розсуд, і послужив позамовних чинником утворення кількох нових придбаних значень даного виразу:

1. Вік настання зрілості та громадянської активності.

2. Поява нестримної активності.

3. Свавільничати, поступати за своїм бажанням.

Приклади вживання:

Х1ай гора к1ант я1! Де ма эша хьан дайчу дег1ан! Мохь хьокхура кест кеста кечийчу нахах цхьамма. - Хьан де сара, лела кха тахана пхийтара ваьлча санна-м! Де ма оьшийла хьо берзан, ма к1ант а ву!

Знання рідної мови - шлях до процвітання народу!

Майже вісім років тому, в 2007 році, на території Чеченської Республіки офіційно набув чинності закон «Про мови в Чеченській Республіці» (Закон ЧР № 16 рз від 25.04.2007 р). Тим самим в історії подальшого розвитку чеченської мови мав настати зовсім новий - якісно новий етап.

У законі, як і в Конституції ЧР, підтверджується, що «державними мовами Чеченської Республіки є російська та чеченська мови» (ст.2 п. 1). Разом з тим зазначено, що «офіційне діловодство в державних органах Чеченської Республіки, установах та організаціях ведеться на державних мовах Чеченської Республіки (ст. 12 п. 1). Тексти документів (бланків, штампів, штемпелів) і вивісок з найменуваннями державних органів, установ, організацій в Чеченській Республіці, відповідно до цього закону, повинні оформлятися чеченською та російською мовами, а в необхідних випадках і на інших мовах народів Російської Федерації з урахуванням інтересів місцевого населення »(ст. 12 п. 2).

Застосування мов в усіх сферах діяльності в законі докладно розписано. Відрадно відзначити в цьому зв'язку, що вперше законодавчо підтверджується право на «вільний вибір мови наукових робіт. У сфері науки створюються умови для розширення застосування чеченської мови» (ст. 18). Важливо відзначити і те, що вперше законодавчо підтверджено: «мова є основою і засобом втілення і розвитку національної культури» (ст. 19 п. 1), причому не тільки на території самої республіки. У законі сказано: «Чеченська Республіка на підставі угод з іншими суб'єктами Російської Федерації сприяє розвитку чеченської мови і культури на територіях даних суб'єктів. Бере участь у підготовці національних кадрів, у забезпеченні навчальної, художньої, наукової та іншої літератури, у поширенні періодичної преси, підготовці теле- і радіопередач для них» (ст. 19. п. 2).

Говорячи про необхідність написання назв географічних об'єктів, оформлення написів та інших покажчиків чеченською та російською мовами, закон підкреслює, що «в Чеченській Республіці дбайливо зберігаються традиційні місцеві назви (назви населених пунктів, річок, озер, вулиць, площ, адміністративно-територіальних одиниць і т. п.), що мають історичну та іншу цінність» (ст. 20 п. 2). Слід нагадати, що в нашій республіці все ще багато населених пунктів мають одні офіційні назви, що залишилися нам у спадок від СРСР, а в народі - зовсім інші. І закон доручає органам виконавчої влади привести у відповідність до законодавства написання найменувань географічних об'єктів, оформлення та підтримання в належному порядку написів, дорожніх та інших покажчиків.

Ще один важливий крок у підвищенні статусу чеченської мови - стаття 21 закону. Наведемо повністю обидва її пункти:

«1. Чеченська Республіка у зовнішньоекономічній діяльності використовує державні мови Чеченської Республіки і мову (мови) відповідної сторони.

2. Угоди про здійснення зовнішньоекономічних зв'язків, які укладаються Чеченської Республікою в межах наданих законодавством Російської Федерації повноважень, оформляються державними мовами Чеченської Республіки і мовою іншої договірної сторони або іншими мовами за взаємною домовленістю сторін».

У законі ні в якій мірі не ущемляються мови народів, що проживають в Чеченській Республіці. Для них також передбачаються всі права з використання та розвитку своїх мов, як носіїв національних культур.

Особливої ​​уваги заслуговує в законі стаття 7 «Право на вибір мови виховання і навчання». Це право означає, що кожен громадянин, який проживає в республіці має можливість вільного вибору мови виховання і навчання (п. 1), причому «має право на отримання основної загальної освіти рідною мовою», однак із застереженням: «в межах можливостей, що надаються системою освіти» (п. 2). Наступний пункт більш конкретний: право «на отримання основної освіти рідною мовою забезпечується створенням необхідного числа відповідних освітніх установ, класів, груп і умов для їх функціонування» (п.3). І, нарешті, ще один важливий пункт статті: «Право вибору освітньої установи з тією чи іншою мовою навчання і виховання дитини належить батькам або особам, що їх замінюють» (п. 5).

У цьому зв'язку хочеться нагадати хибне твердження, що розповсюджене серед деякої частини населення, що 90% батьків проти запровадження навчання рідною мовою ... Ми не знаємо, на яких дослідженнях засновано даний висновок, не можемо також ні підтвердити, ні спростувати його. Але одне можна сказати з повною упевненістю: якщо навіть 50% батьків не усвідомлюють значення перекладу початкової школи на рідну мову навчання і не уявляють собі всіх його позитивних сторін, то чеченська мова дійсно знаходиться на межі: або вона стане мовою національного духовно-морального та науково-освітнього відродження чеченського народу, або й далі буде деградувати й зрештою зникне, як пророкують їй повільне вимирання в числі ще двох тисяч мов у світі (прогнози ЮНЕСКО - авт. Хамзат Юнусов). І батьки наших дітей не зовсім винні в тому, що так думають: на жаль, в загальноосвітніх закладах абсолютно не працюють з батьківською громадськістю, роз'яснюючи переваги навчання дітей на ранньому етапі рідною мовою, навпаки, лякають тим, що, мовляв, діти не опанують в достатній мірі російську мову, а значить, у них не буде перспектив у подальшому розвитку як особистостей. І в цьому - наша біда ...

Кожен закон, як відомо, тільки тоді стає дієвим інструментом буття, коли він підтверджений матеріально. І в законі про мови спеціальна стаття присвячена саме фінансовій складовій - це стаття 5: «Уряд Чеченської Республіки розробляє, а Парламент Чеченської Республіки затверджує республіканські цільові програми збереження, вивчення і розвитку мов в Чеченській Республіці» (п. 1). «Кошти на фінансування республіканських цільових програм ... передбачаються у законі про республіканський бюджет Чеченської Республіки на черговий фінансовий рік» (п. 2).

До речі, про програму.

Проект Державної програми щодо збереження, вивчення і розвитку державних та інших мов в Чеченській Республіці на 2015-2024 роки був підготовлений Академією наук Чеченської Республіки (виконавець - як не дивно! - Кандидат математичних наук С. Умархаджієв) у березні 2014 року. Проект був схвалений Главою Чеченської Республіки Р. А. Кадировим 24.04.2014 р на нараді з Керівником Адміністрації Глави і Уряду ЧР М. Даудова, міністром освіти і науки ЧР І. Б. Байханова, міністром культури ЧР Х-Б. Дааєвим за поданням міністра ЧР з національної політики, зовнішніх зв'язків, преси та інформації Ш. В. Жамалдаєва.

У той же день - 24.04.2014 р - Головою Чеченської Республіки Р. А. Кадировим був підписаний Указ № 48 «Про створення Експертної ради з подальшого розвитку чеченської мови, оцінки художньої літератури та інших друкованих видань чеченською мовою при Главі Чеченської Республіки», до якого увійшли представники громадської, наукової та творчої інтелігенції республіки. Перше засідання Експертної комісії було присвячено визначенню невідкладних заходів у подальшій реалізації мовної політики в Чеченській Республіці в світлі реалізації статті 10 Конституції Чеченської Республіки та Закону Чеченської Республіки «Про мови в Чеченській Республіці», в результаті чого зазначений проект Державної програми щодо збереження, вивчення і розвитку державних та інших мов в Чеченській Республіці на 2015-2024 роки, підготовлений Академією наук Чеченської Республіки відповідно до рекомендацій Експертної ради та міністерства ЧР з національної політики, зовнішніх зв'язків, преси та інформації, був рекомендований до затвердження.

Подальший шлях «Проекту», схваленого Головою Чеченської Республіки Р. А. Кадировим і Експертною радою щодо подальшого розвитку чеченської мови, оцінки художньої літератури та інших друкованих видань чеченською мовою при Главі Чеченської Республіки (головою якого згідно з Указом № 48 від 24.04.2014 г . також є Глава Чеченської Республіки Р. А. Кадиров, а його заступниками - міністр ЧР з національної політики, зовнішніх зв'язків, преси та інформації Ш. В. Жамалдаєв, міністр освіти і науки ЧР І. Б. Байханов і Президент Академії наук ЧР Ш . Гапур), пролягав через міністерство економічного, територіального розвитку і торгівлі ЧР, міністерство фінансів ЧР, Секретаріат Заступника Голови Уряду ЧР А.М. Магомадова, і в результаті ми отримали проект Підпрограми «Розвиток чеченської мови на 2015-2020 роки» Державної програми Чеченської Республіки «Розвиток освіти Чеченської Республіки на 2014-2020 роки», який абсолютно не відображає принципові цілі і завдання, намічені в первинному варіанті проекту, схваленого і рекомендованого на високому рівні.

Дитина з молоком матері починає пізнавати світ. Перші слова ласки від матері він чує рідною мовою. Ще не вміючи говорити, він вловлює ці найрідніші, приємні звуки від тієї, яка з волі Всевишнього справила його на світло і годує грудьми. І не дивно, що одне з перших його слів - «Нана». Надалі, пізнаючи світ, він задовольняє свою цікавість через все нові і нові, досі невідомі йому слова рідної мови. І тут, на найцікавішому етапі, в сім років ми кидаємо його у вир чужих, незрозумілих йому звуків і словосполучень, змушуючи подальше пізнавання світу проходити іншою, невідомою йому російською мовою (нехай читач зрозуміє правильно: ми нічого не маємо проти російської мови - державної мови російської держави, громадянами якої ми є). Перериваючи і ламаючи таким чином логічний розвиток незміцнілої психології малюка, ми відриваємо його від власних коренів - пізнання і закладки в пам'яті на все подальше життя основ світобудови людини: хто я, звідки я, в чому моє своєрідність і самобутність, якими мають бути мої взаємини з братом чи сестрою, батьком чи матір'ю, дідусем чи бабусею, з сусідами та родичами, миром і всесвіту ...

У більшості малих народів Росії здавна не стоїть питання про навчання дітей у молодших класах на своїх рідних мовах. Та й у нас у 20-30-х роках ХХ століття був напрацьований певний досвід, який перервався в результаті виселення народу в лютому 1944 року. З поверненням на батьківщину в 1957 році ми, як самі «патріотичні представники єдиного радянського народу», «добровільно відмовилися» від власної мови як мови навчання в початковій школі, в результаті чого прийшли до подій осені 1991 року. Представників передової інтелігенції, в 60-х роках минулого століття на високих трибунах (Абузар Айдамиров - на республіканській нараді працівників освіти, Ахмад Сулейманов - на подібній же нараді в Москві) доводили необхідність навчання дітей з першого класу материнською мовою, високі чиновники - вихідці з нашого ж народу - звинуватили в націоналізмі! Тоді ж, з подачі і за ініціативою тих же «вболівальників про благо народу» від компартії, почалися публічні виступи та листи у високі інстанції наших же надемансипованих і сучасних матерів про те, що їхнім дітям чеченський мова не потрібна, краще додайте в шкільній програмі годинник для російської мови ...

До чого призвело подібне недалекоглядне прагнення нещасних людей, з об'єктивних і суб'єктивних причин позбулися своїх коренів, ми на власні очі спостерігали в подальші десятиліття. Виросли цілі покоління з прочерком в графах «рідна мова» і «рідна література» в атестатах про середню освіту, і навіть, на своє нещастя, пишалися цим. А істинно «народна» влада, що прийшла слідом за цим, початку 90-х років і зовсім постаралася перекреслити весь шлях, пройдений чеченською мовою за 70 років, одним розчерком пера: указом про переведення чеченської графіки на латинську основу.

Що маємо сьогодні?

А маємо ми плачевну спадщину. У школах республіки (нехай мене простять працівники освіти) навчання з чеченської мови ведеться гірше, ніж в радянський період нашої історії. В інших школах віддалених сіл в ролі вчителів виступають вчорашні школярі, самі не мають ніякої підготовки. У технікумах, коледжах і вузах формально викладається чеченська мова на різних відділеннях і факультетах, відведені для цього години розраховані тільки на один семестр (навіть навчання іноземної мови ведеться протягом 4 семестрів). Викладання часто ведуть психологи, педагоги, фахівці російської мови. Ні розроблених на високому методичному рівні єдиних програм для студентів технічних факультетів. А що вже говорити про шкільну базу студента, якщо він диктант на першому курсі вузу пише зі 100-150 помилками! ..

Якщо ми дійсно хочемо вчити, розвивати і знати свою рідну материнську мову, якщо на ділі, а не на словах хочемо кардинально змінити ситуацію з навчанням чеченської мови хоча б майбутні, підростаючі покоління народу, то для цього є тільки один шлях - перехід в початковій школі до повного навчанню чеченською мовою з вивченням російської мови як предмета. Мені знову заперечать, що не треба поспішати, що ми ще не підготували матеріальну і методичну базу, що не написали гідні підручники, що не провели підготовку та перепідготовку вчителів і т. д., і т. п. Однак подібна демагогія триває десятки років, і завершити її, нарешті, необхідно, на нашу думку, одним вольовим рішенням.

Є й інша, найбільш важлива сторона у цієї медалі - істина, що не вимагає доказу: тільки той представник свого народу, який на достатньому рівні знає свою рідну мову, є істинним носієм традицій і адатів цього народу, справжнім патріотом своєї батьківщини, морально стійким і духовно багатим громадянином своєї країни.

Наше духовно-моральне зубожіння, що відбувається розрив родинних і дружніх зв'язків між людьми на догоду меркантильним і чисто матеріальним інтересам, відступ від норм і канонів ісламу в повсякденній поведінці та взаєминах один з одним, відхід від вікових етичних цінностей народу ми виправдовуємо військовими діями, що пройшли на нашій землі і їх наслідками. Але це тільки суб'єктивні причини. Ми ніяк не хочемо об'єктивно поглянути вглиб, в корінь цих явищ. А корінь - все в тій же мові, в незнанні і небажанні знати свою власну мову, мову своїх предків, яку вони плекали, розвивали і донесли до нинішніх поколінь, не знаючи сьогоднішньої грамоти і не маючи сьогоднішніх цивілізованих можливостей. Нині ми дійшли до межі прірви, з якої, якщо зробимо останній крок, уже не виберемося, а станемо «останніми з тих, хто пішлиов».

Про цю грань не втомлюється повторювати Глава Чеченської Республіки Р. Кадиров (честь і хвала йому за це!). Про грань, яка віддаляє нас від прірви аморальності і повної деградації як нації. Не Рамзан Кадиров повинен був нас закликати одуматися, у нього інших важливих державних турбот достатньо. Навпаки, ми, ті хто стільки десятиліть чинили опір тиску з боку можновладців, які намагалися змусити нас відмовитися від кращих традицій і адатів, від чистої і праведної релігії, від усього істинно національного й самобутнього, повинні були самі виступати ініціаторами духовного самоочищення.

Вся історія людства показує і доводить, що той чи інший народ до великого процвітання і прогресу приходив тільки тоді, коли розвивав свою мову, традиції і звичаї, коли розквітав духовно, відштовхуючись від розвитку і пізнання власної мови. Без духовного начала немає і не може бути матеріального розвитку. Ми не маємо на увазі просте матеріальне збагачення окремих людей, приклади якого, незважаючи на військові та поствоєнні катаклізми останніх років (часто - навіть завдяки їм), ще недавно спостерігали, а говоримо про матеріально-технічний розвиток всього народу через освіту і духовність.

Ми вже сім років, як сказали на початку, живемо в реаліях Закону Чеченської Республіки «Про мови в Чеченської Республіки». Однак мало що зробили за цей час з метою його реалізації, його практичного застосування в повсякденному житті. Навіть незважаючи на те, що вже кілька років поспіль 25 квітня на високому рівні і широко святкуємо День чеченської мови, заснований указом Глави Чеченської Республіки Р. А. Кадировим.

Однак День чеченської мови не повинен стати святом одного дня в році. Підготовку до наступного дня важливо починати на наступний же день після чергового свята. І так - протягом усього року. З року в рік. Тільки в цьому випадку результати нашого сьогоднішньої праці спостерігатимуть завтрашні покоління, що і забезпечить народу гідне майбутнє.

«Як океан безмежний, багата чеченська мова ...» - сказав у своєму відомому вірші «Ненана мотт» («Мова матері») народний поет Шайх Арсанукаєв.

Саме до такого пізнання і усвідомлення власної мови нам і потрібно прагнути.

І все ж, думається, закон про мови, який номінально існує в республіці вже сім років, нарешті дасть імпульс наукової та творчої інтелігенції на посилену роботу з подальшого вивчення і розвитку чеченської мови, органам виконавчої та законодавчої влади - можливість довести свою відданість інтересам народу.