Чечня з давніх віків до XVI ст.

В епоху раннього середньовіччя (IV-XII ст.) чеченцям довелося відбивати експансію численних агресорів, зокрема, Хазарського Каганату.

Частина їх території піддавалася вторгненням іраномовних аланів (предків осетин) в IX-XII ст., Золотої Орди в XIII-XV ст., а пізніше і російської імперії, яка в боротьбі за домінування на Північному Кавказі, що почалася в XVI столітті, зуміла витіснити оттоманських і перських суперників.

У перекладі з чеченського мови слово «вайнах» означає «наш народ». Уже в період раннього середньовіччя вайнахські племена разом з родинними народами Кавказу роблять спроби створення державності.

Предки чеченців брали активну участь у політичному житті середньовічної Грузії, Серіра, Аланії, Хазарії.

Постійна загроза, що виходила від зовнішніх ворогів, сприяла процесу консолідації чеченського суспільства, що проходив специфічно.

У вайнахів довше, ніж у інших народів Кавказу, збереглися інститути родоплемінної, військової демократії, общинні демократичні форми управління країною.

Вільні суспільства Чечні не терпіли над собою одноосібної влади, диктатури. Чеченці негативно ставилися до схиляння перед вищестоящими, тим більше до звеличення їх.

Превалювання честі, справедливості, рівності, колективізму - особливість чеченського менталітету.

Росія в безпосереднє зіткнення з Північним Кавказом вступила після захоплення Казанського й Астраханського ханств. Уже в 1560 р. відбувається перший військовий похід воєводи Івана Черемисова на Північно-Східний Кавказ, тут почали зводитися російські укріплення.