Читайте Булгакова, панове!
Приводом до мого одкровення з позиції голови Всеукраїнської громадської організації "Зібрання романської культурної спадщини" стала прес-конференція лідерів чеченської діаспори, обурених черговим злостивим випадом українських ЗМІ проти чеченської нації.
Не обтяжуючи себе пошуком доказів участі чеченських бойовиків в конфліктах на території країни, автори і замовники інформаційних "качок" перейшли всі межі, коли представили світовій спільноті сенсаційний відеоролик чеченського спецназу, нібито, під час його вторгнення в Слов'янськ.
Творці низькопробної інформаційної фальшивки озвучили промову командира спецназу чеченською мовою, який, як з'ясувалося, вітав Президента Чечні Рамзана Кадирова з 29-річчям, яке мало місце бути, але тільки ... дев'ять років тому!
Хотілося б дізнатися, чим не припав до вподоби деяким українським ЗМІ маленький, але гордий і згуртований і тому непереможний чеченський народ, який не раз доводив вірність дружбі і непримиренність до ворогів?
Поряд з цим виникають і інші питання, наприклад, як довго може переносити чеченська діаспора в Україні, що протягом десятиліть доводить лояльність чинній владі, систематичні бездоказові звинувачення на адресу своєї нації у бандитизмі і тероризмі?!
І ще, зрештою, чим керуються посадові особи, які стверджують причетність чеченців до збройної агресії проти України на підставі тільки зовнішніх ознак - "гарної фізичної підготовки, неслов'янської зовнішності, акценту, бороди"?!
На противагу безвідповідальним політикам, які звикли роздавати порожні обіцянки, а продажним журналістам зневажати істину, в Чечні тримають дане слово і шанують мораль.
Данил Гончаров, президент Міжнародної громадської організації "Інтернаціональний Союз" і засновник Всеукраїнської громадської організації "Діаспора чеченського народу", на прес-конференції виклав її програмні положення, такі як: не займатися політикою, не коментувати політиків та політичну ситуацію, а головне, працювати виключно в рамках українського законодавства".
"Чеченців в Україні проживає близько шести тисяч, всі ми вважаємо себе українськими чеченцями, стоїмо за єдину і неподільну Україну, оскільки зацікавлені в стабільності", - підкреслив Данило Гончаров.
У нього, як і у Салмана Садаєва, голови правління "Діаспори чеченського народу", є всі підстави стверджувати, що ними докладається багато зусиль для викорінення негативної думки про чеченців. До тих, хто допустив порушення, діаспорою вживаються заходи суспільного осуду, що набагато ефективніше, ніж будь-яке інше покарання з боку офіційних органів.
Тільки за останні кілька років чеченської діаспорою і "Інтернаціональним Союзом" проведено більше 60 різних заходів у столиці та інших містах України.
Серед заходів, що отримали широкий громадський резонанс - традиційний фестиваль українсько-чеченської дружби "Від Дніпра до Терека", виступи в Національному Палаці "Україна" танцювального ансамблю "Вайнах". Діаспора, поряд з відкриттям постійно діючої школи чеченських танців для дітей різних національностей, студії з вивчення мови, традицій і культури чеченського народу і підписанням договору про співпрацю з Деміївської бібліотекою, прикрасила Київ "Алеєю Дружби".
Регулярно проводяться Дні чеченської культури і літератури, організовуються виставки, спортивні змагання міжнародного рівня, серед вихованців спортивних секцій боротьби та боксу є чемпіони світу та Олімпійських ігор.
Торік "Діаспора чеченського народу" організувала в Чечню пізнавальний тур для українських студентів, а для журналістів прес-тур, щоб донести до українців правду про чудесний край.
Аналіз ситуації показав, що від чергового проколу українських "акул" пера і телеекрану, що викликав негативну реакцію народів від Дніпра до Терека, в першу чергу, постраждав імідж самої України та її лідерів.
Питання міжнаціональних відносин дуже тонкі і вибухонебезпечні, що призводять до непередбачуваних результатів у разі невмілого поводження. Якщо ж віднести до малих меншин 19 млн. росіян, що проживають в Україні, то при співвідношенні "50 на 50 " корінного населення і "інородців", як у старовину називали прийшлих, нехтувати їх думкою, що має місце сьогодні, нерозумно.
Не випадково на задане мною учасникам прес-конференції питання: "Хто і з якою метою почав мусувати тему присутності чеченського військового чинника в конфлікті на південному сході України?", отримав вельми безсторонню відповідь. Лідери чеченської діаспори заявили, що вважають неприпустимим пов'язувати політичні проблеми між Росією і Україною з участю тих чи інших національностей у збройному конфлікті. Така позиція, як вірно помітив Данил Гончаров, не може влаштовувати половину генералітету українського походження Збройних Сил Росії.
На думку організаторів прес-конференції, головними причинами розколу суспільства, втрати контролю над територіями є нездатність влади об'єднати людей, керувати доленосними процесами. Так що причини поразок зовнішньої і внутрішньої політики країни останнього часу, йшлося на прес-конференції, слід шукати не в Кремлі і не в національному складі Російської Армії, а в розвалі власних Збройних Сил. Зрадницька здача ядерного статусу країни, низький рівень морального духу особового складу Української Армії - першопричини здачі Криму без організованого опору і єдиного пострілу.
Що стосується Росії, то як будь-яка держава, вона має свої політичні інтереси в Україні, також як і Україна в Росії. Але Росія готувалася до досягнення поставленої мети, а Україна втрачала обороноздатність. Спроби звалити з хворої голови на здорову свої невдачі образливі і чреваті небажаними наслідками для всіх малих меншин України.
Не сьогодні, так завтра у власних провалах влади можуть звинуватити кого завгодно - татар, румунів, євреїв, німців і т.д. Розпускання чутки про знаходження чеченців серед сепаратистів Слов'янська чистої води провокація, спроба спроектувати політичний конфлікт на відносини між народами.
На думку українських чеченців, весь хід історії, особливо періоду існування єдиної країни, підтверджує невіддільність доль наших народів. Чеченці допомагали українцям під час голодомору, за що в маленькій Чечні 23 голови сільрад були розстріляні органами НКВС, а українці приймали чеченських біженців під час Першої та Другої військових кампаній.
У поширеному серед представників ЗМІ прес-релізі окремим рядком заявлено про те, що чеченський народ не бере ніякої участі в конфлікті між Росією та Україною.
"Ми любимо свою історичну Батьківщину Чечню не менше, аніж Україні, невід'ємною частиною якої являємося, і тому впевнені, що чеченський і український народи ніколи не воюватимуть між собою. Звертаємося до представників української влади із закликом припинити спекуляції на тему участі чеченців у збройних зіткненнях в Україні, що можуть призвести до расової нетерпимості і національної неприязні. Просимо представників ЗМІ припинити поширення неперевіреної інформації, оскільки дії, що виходять за рамки журналістської етики, можуть мати і юридичні наслідки".
Вищевикладена колізія, на мою думку, повинна бути вивчена з відповідними висновками і правильними рішеннями, як нинішньою чинною владою, так і її наступниками, які візьмуться за владні годувала після президентських виборів.
Оскільки у представників національних діаспор великі сумніви в швидкому вирішенні проблем, пов'язаних з міжнаціональними відносинами, хотілося б нагадати, що подібна складна ситуація вже існувала на початку минулого століття. Майстер Булгаков, знайомий не з чуток з побутом та звичаями українського суспільства, в п'єсі "Дні Турбіних" вказав інтелігенції, що металася в хаосі громадянської війни між Заходом і Сходом, єдино вірний вихід - бути з народом. Як і сто років тому, сьогодні хтось зважає на Євросоюз, вбачаючи в ньому панацею від усіх бід , інші вірять в американський рай, а інша частина населення готова життя віддати за входження України в Союз слов'янських держав на чолі з Росією. Тим не менше, кожна з цих комплексних моделей має свої позитивні і негативні сторони і в чистому вигляді не підходить для застосування. Іронія, закладена в крилатій фразі Великого комбінатора "Європа нам допоможе" на початку минулого століття, як і долі шолоховських героїв "Тихого Дону" і "Піднятої цілини", повинні бути прийняті до уваги, щоб не наступати на одні й ті ж граблі. Однак, трагічний досвід Дністровського розлому в сусідній Молдові був зарозуміло проігнорований Україною, в результаті чого відразу в декількох регіонах нашої країни спостерігаємо за проявами протесного сепаратизму.
Але й цього горя реформаторам здалося мало. Незважаючи на неодноразові застереження, українська влада слідом за попередниками продовжує роздувати протесні настрої серед 130 тис. громадян України, які проживають у Придністров'ї. Їх систематично позбавляють виборних прав з політичних міркувань. Думаю, можновладці допустять велику помилку, якщо не зроблять належних висновків з прес-конференції чеченської діаспори та ситуації, що складається на Південно-Західному напрямку наших кордонів.