У Львові діаспора презентувала книгу про стародавню історію Північного Кавказу

29 травня 2017 року Всеукраїнська громадська організація «Діаспора чеченського народу» у Львівському національному університеті презентувала репринтне видання книги відомого археолога-дослідника Єгора Крупнова «Стародавня історія Північного Кавказу». Після відкриття заходу представником університету слово для виступу було надано голові правління Салману Садаєву, який зачитав вітальне звернення глави ВГО «Діаспора чеченського народу» Данила Гончарова. Далі Салман Аюбовіч сказав:

«Шановні учасники заходу! Я дуже радий вітати вас на презентації репринтного видання книжки відомого археолога-дослідника Крупнова «Стародавня історія Північного Кавказу». Мене дуже тішить та обставина, що ця презентація відбувається у стінах такого поважного навчального закладу як Львівський національний університет імені Івана Франка. Оскільки репринтне видання було здійснене зусиллями саме ВГО «Діаспора чеченського народу», дозволю собі трохи детальніше зупинитися на питаннях етногенезу чеченців, після чого наш колега Юрій Косенко здійснить власне презентацію книжки Крупнова, а коли це станеться, можна буде перейти до обговорення.

Отже, хочу наголосити на тій обставині, що історія вайнахів є, мабуть, найменш вивченою з-поміж історій різних народів Північного Кавказу. Багато зусиль було докладено для вивчення історії російсько-кавказької війни, але й ця історія багато в чому була сфальшована. Інші періоди історії вайнахів вивчалися вкрай мало та неадекватно, в цілому, можна сказати, що вони стали жертвою викривлень. Наприклад, аж до кінця дев’ятнадцятого сторіччя, археологи, загалом, вважали, що мешканці Північного Кавказу розселилися у місцях нинішнього проживання у залізному віці, майже три тисячі років тому назад. Е. Вейденбаум, вказуючи на артефакти кам’яної доби, доводив, що таке розселення відбулося набагато раніше. Також, грузинський історик Г.А. Мелікашвілі підкреслював, що формування вайнахів відбувалося набагато раніше першого сторіччя до н.е. І хоча свідчення нахських поселень, котрі датуються другим та першим тисячоліттями до н.е., були виявлені на південних схилах Кавказу, він не зробив висновку, що вони могли мешкати і в північних та східних регіонах Кавказу. Традиційно визнається, що вайнахи жили на Кавказі, і що їхній сучасний ареал розселення був ядром ширшого ареалу протягом тисячоліть, і що саме тут зародився їхній етнос, у становлення та формування якого зробили свій внесок народи, які населяли Центральний Кавказ і степ ген до Волги на північному сході й до Каспійського моря на сході.

Деякі авторитетні дослідники переконані, що вайнахський народ походить від народу Урарту, який був творцем могутньої цивілізації на Близькому Сході і сильно вплинув на інші культури та народи в регіоні. Достеменно відомо, що протовайнахи становили значний компонент племен Урарту у Закавказзі й відіграли певну роль у розвитку цієї впливової культури. К.М. Туманов (1913) був першим, хто звернув увагу на існування протовайнахів у давні часи на теренах Закавказзя та Західної Азії. Однак, точаться суперечки стосовно того чи мігрували ці племена Урарту з Кавказу на південь, чи ж навпаки, деякі групи субетносу Урарту переселилися з півдня на Кавказ, знайшовши там нову домівку. Деякі вчені також наполягають на існуванні просторово-часового континууму між північно-східними кавказцями й племенами Урарту у мовному та культурному плані. Якщо це остаточно підтвердиться, то виявиться, що мешканці Північно-Східного Кавказу є останніми залишками цього колись могутнього конгломерату.

  Вайнахи вперше були згадані як етнічна група («нахос») у хроніках, котрі датуються четвертим сторіччям до н.е. Їхній ареал розселення тоді охоплював і північні, і південні схили Центрального Кавказу. Вайнахи Північного Кавказу, принаймні, частково є нащадками народів Кобанської та Каякентсько-Харачоєвської археологічних культур. А ці народи навчилися плавити залізо ще на початку першого тисячоліття до н.е. і підтримували контакти, хоча й не завжди дружні, з іраномовними скіфами, сарматами й аланами на півночі та з грузинами, вірменами й персами на півдні.

З незапам’ятних часів на Північний Кавказ приходили різноманітні завойовники. З усіх писемних та усних джерел, які лишень можна брати до уваги, витікає, що маленький вайнахський народ ніколи не починав війну, окрім як з метою самооборони, відчайдушно воюючи, щоби захистити свою незалежність. Протягом Середньовіччя, вайнахи захищали свою Батьківщину від римлян, гуннів, персів, хазарів, арабів та лютих монголів. Чеченці відіграли вирішальну роль у сповільненні експансії царської Росії на Кавказі у період з 17-го по 19-е сторіччя включно.

Давня історія вайнахів цікавила лише небагатьох дослідників, в результаті ми маємо нестачу опублікованих праць на цю тему, тоді як археологічні матеріали гостро потребують ретельного дослідження й наукової систематизації. Перші археологічні експедиції були здійснені Я. Гюльденштендтом та П. Палласом наприкінці 18-го, початку 19-го сторіч. Серйозніші, хоча й доволі невпорядковані, роботи почалися у 1880-х роках, після того, як А. Берже сформулював головні завдання археології на Кавказі. В. Антонович та В. Береншам розкопали кілька курганів у передгір’ях Чечні. У 1890-х роках розкопки провадилися П. Уваровим біля Грозного, Вертеповим в Закан-Юрті та Долбежевим у Несторовській та Пседах. У радянський період провадилася систематичніше робота, з’явилося багато публікацій, які інвентаризували деякі пам’ятки.

Сліди людських поселень, яким близько 40 000 років, виявлені біля озера Кезеной-Ам. Печерні малюнки, артефакти й різноманітні археологічні свідчення доводять, що територія Чечні була безперервно населеною протягом останніх восьми тисячоліть. Малюнки, деякі у вигляді петрогліфів, були виявлені у давніх підземних помешканнях, серед них є й малюнки із зображеннями людей, поховального обряду й небесних явищ. Деякі середньовічні жилі й бойові вежі мають петрогліфи, як правило, розташовані над бійницями, узяті з більш давніх споруд, що доводить певною мірою їхнє використання у якості своєрідних оберегів.

Особлива культура у гірських регіонах може бути простежена на підставі залишків мистецтва ранніх цивілізацій Месопотамії. Народи цієї території опанували металургію й підтримували торгівельні зносини з сусідніми регіонами. Є підстави вірити у те, що якась зародкова форма клинопису з’явилася у ту добу.

Також, я хотів би підкреслити, що історія етногенезу чеченського народу має спільні точки перетину з такими цікавими археологічними культурами, як Куро-Аракська, Кобанська, Харачоєво-Каякентська культури та деякими іншими. Саме величезний масив археологічних даних, які торкаються історії цих культур, було проаналізовано Єгором Крупновим, котрий згодом опублікував результати своїх досліджень та спостережень у книзі, яку ми сьогодні презентуємо».

Надалі слово було надано досліднику Юрію Косенку, який детально розповів про цю книжку, зупинився на характеристиці тих культур, які в ній описані та відповів на численні запитання учасників заходу.

По закінченню заходу від імені глави діаспори Данила Гончарова в подарунок бібліотеці університету було передане старовинне видання книги "Вселенная и человечество", а також екземпляри репринтного видання презентованої книги та інших книг, виданих ВГО "Діаспора чеченського народу".